Діагностика

Діагностичне обстеження допомагає спеціалісту виявити причину порушення мовлення, ступінь та особливості загального та мовленнєвого розвитку дитини, а також зону найближчого розвитку, що в подальшому допоможе вчителю-логопеду побудувати індивідуальний план корекційної роботи; допомагає дотримуватися у практичній роботі принципів системності і послідовності та простежити динаміку ефективності логопедичного впливу.

Діагностика мовленнєвого розвитку дітей проводяться за двома основними напрямами:

· діагностика мовлення дітей у процесі вивчення інтелектуальної діяльності як один із показників розумового розвитку;

· детальне вивчення всіх засобів мовлення з метою виявлення і подальшої корекції недоліків.

Логопедична діагностика дитини складається з декількох взаємопов’язаних етапів:

Орієнтовний етап. Збираються та аналізуються анамнестичні дані, вивчається спеціальна документація проводиться бесіда з дитиною. Отримані дані є основою для попереднього встановлення діагнозу.

Диференціювальний етап. Обстежується слух, інтелект дитини з метою відмежування мовленнєвих вад первинного характеру від порушень мовлення при ускладнених дефектах розвитку.

Діагностичний етап. Обстеження немовленнєвих функцій, що взаємодіють з мовленнєвими. Детальне обстеження всіх компонентів мовленнєвої системи. Проводиться кількісний та якісний аналіз одержаних даних із метою обґрунтування логопедичного заключення.

Заключний або уточнюючий етап. Проводиться динамічне спостереження за дитиною в умовах спеціального навчання та виховання. Складається психолого-педагогічна характеристика на дитину.

Орієнтовний етап.

А клінічний скринінг:

· Загальні відомості про дитину.

· Сімейний анамнез:

1. дані про батьків дитини

2. перебіг вагітності та пологів

3. додаткові медичні дані

Б психолого- педагогічний скринінг:

· Ранній фізичний розвиток дитини

· Ранній психічний розвиток дитини

· Домовленнєвий та ранній мовленнєвий розвиток дитини

Диференціювальний етап.

Дослідження сприймання:

· Зорове сприймання

· Слухова увага, сприймання

Дослідження праксису:

· Просторовий праксис

· Динамічний праксис

· Конструктивний праксис

Дослідження моторики:

· Загальна моторика

· Дрібна моторика рук

Дослідження пізнавальної діяльності та окремих її компонентів:

· Увага

· Пам'ять

· Мислення

Діагностичний етап.

Обстеження немовленнєвих функцій, що взаємодіють з мовленнєвими:

· Будова та рухливість артикуляційного апарату (мімічні рухи, губи, зуби, язик, прикус, тверде піднебіння, м’яке піднебіння)

· Загальне звучання мовлення (дихання, мовленнєвий видих, голос, темп, ритм мовлення)

Обстеження всіх компонентів мовленнєвої системи

Вивчення особливостей розвитку фонетико-фонематичної сторони мовлення:

· стан сформованості фонематичних процесів

· стан звукової структури слова

· стан звуковимови

Виявлення особливостей розвитку лексичної сторони мовлення:

· Вивчення стану сформованості лексичного значення слова

· Вивчення особливостей системи морфологічного словотворення

· Вивчення характеру встановлюваних дитиною смислових зв’язків між словами

Дослідження особливостей розвитку граматичної сторони мовлення:

· Вивчення стану сформованості системи морфологічної словозміни

· Вивчення особливостей синтаксичної сторони мовлення

Діагностика зв'язного мовлення:

· Відображене промовляння

· Побудова речень

· Переказ

· Складання розповіді

· Діалог

Уточнюючий етап. Динамічне спостереження за дитиною в умовах спеціального навчання та виховання.

При виявленні порушень будь-якого компоненту мовлення необхідно перевірити стан інших компонентів, які залежать від нього, адже відомо – кожен прояв мовленнєвого порушення може бути причиною і водночас наслідком інших порушень.

Співставлення і порівняння результатів обстеження всіх компонентів мовлення дозволяє діагностувати мовленнєве порушення, його тяжкість.

Виявлені відхилення аналізуються та фіксуються у вигляді логопедичного заключення.

Логопедична діагностика дозволяє виявити не тільки комплекс мовленнєвих і немовленнєвих симптомів, їхню взаємодію, але і структуру мовленнєвого дефекту, його механізм, а також окреслити напрями корекційного впливу і передбачити його строки.

Мовленнєві порушення

До таких порушень належать:

- дислалія (порушення звуковимови);

- дистонія та афонія (порушення голосу) ;

- ринолалія (порушення звуковимови і тембру голосу, пов'язане з вродженим дефектом будови артикуляційного апарату);

- дизартрія (порушення звуковимови та мелодико-інтонаційної сторони мовлення, зумовлені недостатністю іннервації м'язів артикуляційного апарату);

- заїкання (логоневроз) ;

- алалія (відсутність або недорозвиток мовлення у дітей, зумовлене органічним ураженням головного мозку);

- афазія (повна або часткова втрата мовлення, спричинена органічним локальним ураженням головного мозку);

- загальний недорозвиток мовлення;

- порушення письма (дисграфія) та читання (дислексія).

Більшість цих порушень усувається в дошкільному та молодшому шкільному віці. Водночас, трапляються випадки, коли і в середніх та старших класах ці розлади не подолані.

Учні з мовленнєвими порушеннями мають функціональні або органічні відхилення у стані центральної нервової системи. Вони часто скаржаться на головні болі, нудоту, запаморочення. У багатьох спостерігаються порушення рівноваги, координації рухів, недиференційованість рухів пальців рук та артикуляційних рухів. Вони швидко виснажуються, втомлюються. Вони дратівливі, збудливі, емоційно нестійкі. У них спостерігається нестійкість уваги і пам'яті, низький рівень контролю за власною діяльністю, порушення пізнавальної діяльності, низька розумова працездатність; часто виникають невротичні реакції на зауваження, низьку оцінку чи несхвальні висловлювання вчителя чи дітей.

Особливу групу серед дітей з порушеннями мовлення складають діти з розладами процесів читання і письма:

- труднощі сприйняття тексту - дислексія - нездатність сприймати друкований чи рукописний текст і трансформувати його у слова;

При дислексії під час читання спостерігаються такі типи помилок: заміни і змішування звуків, частіше близьких за акустико-артикуляційними ознаками; побуквене читання; спотворення звуко-складової структури слова, що проявляються у пропусках приголосних (при збігу) і голосних, додаваннях, перестановках, пропусках звуків і складів; вади розуміння прочитаного, які проявляються на рівні окремого слова, речення, тексту в цілому (без розладів технічної сторони читання); аграматизми, що проявляються на аналітико-синтетичному і синтетичному етапах опанування навички читання (проблеми у використанні відмінкових закінчень, закінчень дієслів, узгодження іменника й прийменника тощо).

Допомога має бути комплексною і здійснюватися групою спеціалістів: невропатологом, логопедам, психологом, педагогом. Ефективність роботи значною мірою визначається своєчасністю вжитих заходів та вибором оптимального методу й темпу навчання.

- порушення опанування письма - дисграфія - спотворення чи заміна букв, викривлення звуко-складової структури слова, порушення злитого написання слів і речень, аграматизми.

Заїкання - одне з найскладніших і тривалих мовленнєвих порушень. Медики характеризують його невроз (дискоординацію скорочень м'язів мовленнєвого апарату). Педагогічне трактування: це розлад темпу, ритму, плавності мовлення судомного характеру. Психологічне визначення: це розлад мовленні переважним порушенням його комунікативної функції. Мовна судома перериває мовленнєвий потік зупинками різного характеру. Судоми виникають тільки при продукуванні мовлення. Заїкання буває невротичне та неврозоподібне.

При заїканні з дитиною працюють логопед, невропатолог, психотерапевт, психолог, педагог. Лише команда, до складу якої входять ці фахівці, може кваліфіковано розробити комплексні заходи щодо, подолання заїкання.

Логопед може призначити охоронну терапію - режим мовчання, а лікар - проведення усього комплексу лікування, яке рекомендоване при невротичних станах у дітей. Незалежно від форми заїкань усім дітям паралельно з логопедичними, необхідні заняття з логоритміки, медикаментозне і фізіотерапевтичне лікування.